Толерантність починається з сім’ї

На розвиток особистості дитини, її духовності й душевності негативно впливають прояви недоброзичливості, недружелюбності, озлобленості й агресивності, настрої взаємної нетерпимості, культурного егоїзму. На противагу зазначеним негативним проявам потрібно виховувати (і в дітях, і в дорослих) толерантність — здатність без агресії сприймати думки, поведінку, спосіб життя іншої людини, що відрізняються від власних. Батькам потрібно з уважністю поставитися до виховання дитячої толерантності як інтегративної якості і знати шляхи її формування.

Толерантність — ставлення до інших людей як цінності, що виражається у визнанні, розумінні та прийнятті представників інших культур; це терпимість до чужих думок, вірувань і поведінки. Толерантність особистості є суттєвим фактором соціалізації дитини і значною мірою визначає успішність її подальшого життєвого шляху.
Толерантність батьків у свою чергу передбачає повагу до самобутнього внутрішнього світу дитини, віру в перемогу добрих починань у міжособистісних відносинах, відмову від методів грубого примусу й будь-яких форм авторитаризму. Толерантність — не окрема якість, а сумарна характеристика взаємопов’язаних властивостей особистості. Аби виховати толерантну особистість, винятково важливим є підтримувати толерантні стосунки між членами родини, адже діти — дзеркало відносин і характерів батьків і найближчого оточення. Толерантним буде ставлення до дитини, якщо батьки не ображають її, вислуховують думку дитини й рахуються з нею, вміють прощати образи і самі просять вибачення (найскладніший момент, але в той же час і найважливіший, оскільки у дітей загострене почуття справедливості), уміють без сварок і конфліктів домовлятися з дитиною, утверджують гідність дитини (не ігнорують її, не проявляють неповагу до її захоплень тощо), не змушують дитину за допомогою сили робити те, що їй не хочеться.

Винятково важливим природним чинником у вихованні толерантності є батьківська любов — як джерело і гарантія благополуччя дитини. Батьки мають поводитися так, аби дитина була впевненою в тому, що її люблять, про неї піклуються. Постійний психологічний контакт з дитиною необхідний у вихованні в будь-якому віці. Основою для збереження контакту виступає щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, занепокоєння її проблемами. Формула істинної батьківської любові — це прийняття, а її сутнісне наповнення є любов — «люблю тому, що ти є, люблю такого, яким ти є».

У сім’ї, в родині дитина отримує перший життєвий досвід, робить перші спостереження і вчиться, як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чого ми, батьки, вчимо дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, і дитина була впевненою: у дорослих слово не розходиться з ділом. Якщо дитина бачить, що мама і тато, які що­дня твердять, що брехати погано, відступають від цього правила, все виховання може піти нанівець.
Проявляючи щирий інтерес до поглядів, захоплень своїх дітей, їхніх дій і вчинків, з повагою ставлячись до позицій і цінностей інших членів сім’ї, ви тим самим навчите їх цікавитися й поважати інших людей. Відмовившись від переконання, що тільки ви знаєте істину, а помилки роблять виключно діти, ви станете на шлях діалогу і спільного аналізу всіх дій і вчинків своїх дітей. Висловлюйте своє ставлення до негативних проявів оточуючої дійсності й обов’язково пояснюйте дітям, що відбувається, і ви навчите їх самостійному мисленню. Демонструйте модель неагресивної поведінки через повагу і визнання себе та інших людей, їх культури, звичаїв, традицій, віросповідань. Вступаючи до міжнаціональної та міжрелігійної взаємодії, ви закладатимете у своїх дітей таку саму здатність.

Батьки зможуть сформувати в дітей систему цінностей, в основі якої лежать такі загальні поняття, як згода, компроміс, взаємне прийняття і терпимість, прощення, ненасильство, співчуття, розуміння, співпереживання, якщо самі сповідуватимуть цю ціннісну систему. Стиль виховання, що переважає в сім’ї, визначає, якою виросте майбутня людина. Отже, головними методами виховання в родині мають стати приклад, спільні з батьками заняття, бесіди, уболівання один за одного у різних справах, допомога у вирішенні проблем, залучення до різних видів сімейної та суспільно-корисної діяльності.
У старшому шкільному віці сімейне виховання в дусі толерантності сприяє формуванню у молоді навичок незалежного мислення, критичного осмислення навколишньої дійсності й вироблення суджень, заснованих на моральних цінностях. Загалом це сприятиме розбудові суверенності нашої молодої держави, захисту національних інтересів з одночасною повагою і визнанням цінності інших культур, релігій, поглядів і позицій.